Теорія вибухових речовин: Розвиток сучасної техніки немислимо без широкого застосування математичних методів і засобів, використання досягнень фізики, хімії й інших галузей науки й техніки при проектуванні будь-якого нового обладнання. Від осіб, що займаються створенням нової техніки й працюють із нею, потрібні розуміння специфіки реалізованих у ній фізичних процесів і облік зміни в широкому діапазоні умов, у яких вона використовується.

У зв'язку із цим робота з вибуховими речовинами в сучасних умовах немислима без знання законів, що визначають їхнє поводження при зберіганні й вибуху, в умовах дії на них удару, тертя, високих температур і тиску, без обліку особливостей вибухових процесів. Теорія вибухових речовин вивчає закони, що управляють їхнім поводженням, і дає можливість вибору оптимальних режимів застосування ВВ. Головні переваги ВВ перед іншими джерелами енергії полягають у компактності, транспортабельності й у тім, що виділення енергії може протікати за короткі часи, дозволяючи розвивати величезні потужності.

Так, при вибуху сферичного заряду масою 1 кг і щільністю 1,65 г/см3, що виготовлений з потужного ВВ - гексогена, порушуваного (инициируемого) у центрі, швидкість поширення вибухового перетворення по речовині (детонація) становить 8300 м/с. Розрахована потужність завищена, тому що не був врахований час, протягом якого гази, що розширюються, роблять роботу. Слід зазначити, що вона перевищує потужність самих більших електростанцій миру.

Вибухові речовини, здатні до настільки швидкого перетворення, називають бризантними. Однак існують ВВ, перетворення яких у гази в робочому режимі застосування - горінні протікає медленней. Це пороху, що використовуються в стріляючих, ракетних і інших пристроях (у промисловій геофізиці, наприклад, для деформування металевого корпуса вибухових пакетів або розриву шару енергією порохових газів, одержуваних в апаратах АСГ). Швидкість перетворення порохов у гази в багато разів менше, ніж бризантних ВВ при детонації.

Пороху звичайно спалюють у напівзамкнутому або замкнутому обсязі, щоб гази, що утворяться, повідомляли потрібну швидкість (метальна дія) снарядам і кулям, тягу ракетам або забезпечили потрібне підвищення тиску. Більшу частину порохов при необхідності можна застосовувати і як бризантні ВВ, замінивши підпалювання порушенням детонаційного процесу за допомогою засобів висадження. Із бризантних вибухових речовин виділяють ініціюючі ВВ, що практично не мають самостійного застосування й використовувані лише для готування засобів висадження.

Засоби висадження ( капсулі-детонатори, вибухові патрони, взрыватели, що детонують шнури й т.д.) поєднують у спеціальну підгрупу. Бризантні ВВ, пороху й засобу висадження становлять групу вибухових матеріалів. Як при детонації, так і при згорянні при пострілі, на перетворення ВВ у гази накладаються додаткові умови: для порохов - стійке з розрахунковою швидкістю горіння при різних тисках, для бризантних ВВ - надзвичайно більша швидкість поширення перетворення по речовині.